Постанова

lesya — Tue, 05 Feb 2013 21:26:37 GMT

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2010 р.

№ 2/85

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:

Бакуліної С.В.,

суддів:

Глос О.І.,

Олійника В.Ф. (доповідач),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Приватного навчального закладу "Західноукраїнський економіко-правничий університет", м. Івано-Франківськ

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2009

у справі

№2/85 господарського суду Чернівецької області

за позовом

Приватного навчального закладу "Західноукраїнський економіко-правничий університет", м. Івано-Франківськ

до	Чернівецької міської ради

про	визнання недійсним рішення,

за участю представників сторін:

позивача -

Підлуський В.Д.;

відповідача -

Власова Т.В.;

В С Т А Н О В И В:

У травні 2009 року Приватний навчальний заклад "Західноукраїнський економіко-правничий університет", м. Івано-Франківськ (далі ПНЗ "Західноукраїнський економіко-правничий університет") звернувся в суд з позовом до Чернівецької міської ради про визнання недійсним рішення Чернівецької міської ради №671 від 24.02.2005 року "Про припинення права користування земельною ділянкою для забудови площею 0,4838га, розташованою по пр. Незалежності, 104-а в місті Чернівцях" та зобов'язання відповідача не чинити перешкод у здійсненні права користування зазначеною земельною ділянкою, оскільки відповідач, приймаючи спірне рішення, застосував закон, а саме пункт 4 ст.416 ЦК України, який не поширюється на спірні правовідносини

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 02.07.2009р. (суддя Скрипничук І.В.), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2009 року у справі №2/85 (судді: Гнатюк Г.М. –головуючий, Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.) у задоволенні позову Приватного навчального закладу "Західноукраїнський економіко-правничий університет" про визнання недійсним рішення Чернівецької міської ради №671 від 24.02.2005р. "Про припинення права користування земельною ділянкою для забудови площею 0,4838га, розташованої по пр.Незалежності,104-а в м.Чернівцях" було відмовлено.

В касаційній скарзі ПНЗ "Західноукраїнський економіко-правничий університет" ставиться питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового про задоволенні позову, оскільки на думку заявника суди попередніх інстанцій при прийнятті рішень порушили норми матеріального права та застосували норми матеріального права, які не підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в касаційній скарзі доводи Вищий господарський суд України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, виходячи із наступного.

Як видно із матеріалів справи суд першої інстанцій розглядаючи справу по суті визнав встановленим, що відповідно до рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 07.05.1996р. №312/11 приватний навчальний заклад "Західноукраїнський економічний правничий університет" (позивач) є землекористувачем земельної ділянки площею 0,4838га, яка розташована на проспекті Незалежності, 104-А в місті Чернівці.

Рішенням від 23.06.1996р. виконавчого комітету Чернівецької міської ради №202/6 позивачу було дозволено обладнати тимчасово до початку будівництва учбово-лабораторного корпусу платну автомобільну стоянку по проспекту Незалежності, 104-А на земельній ділянці площею 0,48га.

Право постійного користування зазначеною земельною ділянкою було підтверджене Державним актом на право постійного користування землею серії І-ЧВ №000370 від 09.07.1996р.

Судом першої інстанції було також визнано, що оскільки позивачем спірна земельна ділянка не використовувалась близько 9 років підряд, а пунктом 4 ст. 416 ЦК України передбачено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є її невикористання для забудови протягом трьох років та діючи у спосіб передбачений законодавством, не порушуючи статті 19 Конституції України та статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішенням №671 від 24.02.2005р. "Про припинення права користування земельною ділянкою для забудови площею 0,4838га, розташованої на проспекті Незалежності, 104-А в м.Чернівці" Чернівецька міська рада припинила позивачу право користування спірною земельною ділянкою, наданою під будівництво учбово-лабораторного корпусу рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради "Про надання земельних ділянок"від 07.05.1996р. за № 312/11. Цим же рішенням визнано таким, що втратив чинність пункт 2 додатку 1 до рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради "Про надання земельних ділянок"від 07.05.1996р. № 312/11 та зобов'язано позивача повернути в розпорядження Чернівецькій міській раді за актом прийому-передачі спірну земельну ділянку.

Розглядаючи справу по суті та встановивши такі обставини справи суд першої інстанції визнав встановленим, що позивачем не доведено належним чином порушення діючого законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення Чернівецькою міською радою, тому і відсутні підстави для визнання вказаного рішення недійсним. Оскільки позивач, крім зазначеного, пропустив і строк позовної давності, тому суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій не може погодитись колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки суди попередніх інстанцій при постановленні рішень в своїх висновках ввійшли самі собі в суперечність, що недопустимо з огляду на правову позицію п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.123.1976 року №11 "Про судове рішення", з послідуючими змінами і доповненнями, в якому вказано, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не можуть бути залишеними в силі, а підлягають скасуванню.

Крім того за статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить право розпоряджатися землями територіальних громад, передавати земельні ділянки з комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надавати їх у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.

Згідно з п.4 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Розглядаючи спір про визнання недійсним рішення відповідного органу місцевого самоврядування про припинення права особи користування земельною ділянкою, слід враховувати, що ч.2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування, посадові особи органів місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі та в межах компетенції.

До повноважень Ради, згідно п.34 ст.36 Закону України "Про місцеве самоврядування" віднесено вирішення, відповідно до закону, питань регулювання земельних відносин. Разом з тим, підстави припинення права користування земельною ділянкою встановлені ст.141 Земельного кодексу України, а тому за відсутності визначених Кодексом обставин відповідне рішення органу місцевого самоврядування є таким, що не відповідає закону. (Така правова позиція викладена в постанові ВСУ від 23.12.2008 року №2-8/16222-2007(2-7/9359.1-2008)

Стаття 416 ЦК України встановлює підстави припинення права користування чужою земельною ділянкою для забудови. Таке право (суперфіцій) виникає на підставі відповідного договору або заповіту (стаття 413 ЦК України), особливістю якого є, зокрема, наявність у власника земельної ділянки права користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем.

Наведене вказує, що постановляючи рішення суди попередніх інстанцій, правильно встановивши обставини справи в повному обсязі в частині надання позивачеві земельної ділянки в постійне користування та прийняття рішення Чернівецькою міською радою №671 від 24.02.2005 року "Про припинення права користування земельною ділянкою для забудови площею 0,4838га, розташованою по пр. Незалежності, 104-а в місті Чернівцях", припустилися помилки в застосуванні норм матеріального права при вирішенні спору, послались на п. 4 ст. 416 ЦК України, тоді як до спірних правовідносин необхідно було застосовувати норми Земельного кодексу України, про що правомірно було вказано в касаційній скарзі.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним рішення Чернівецької міської ради №671 від 24.02.2005 року "Про припинення права користування земельною ділянкою для забудови площею 0,4838га, розташованою по пр. Незалежності, 104-а в місті Чернівцях", колегія суддів Вищого господарського суду України приймає в цій частині позовної вимоги нове рішення про задоволення позову про визнання недійсним рішення Чернівецької міської ради №671 від 24.02.2005 року "Про припинення права користування земельною ділянкою для забудови площею 0,4838га, розташованою по пр. Незалежності, 104-а в місті Чернівцях", оскільки Чернівецька міська рада при прийнятті вказаного рішення перевищила свої повноваження.

Колегія суддів Вищого господарського суду України також визнає встановленим, що позивач звертався до суду і з другою позовною вимогою про зобов'язання відповідача не чинити перешкод у здійсненні права користування зазначеною земельною ділянкою, розташованою по пр. Незалежності, 104-а в місті Чернівцях", проте порушуючи вимоги ст.47 ГПК України в якій вказано, що судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи в цій частині позовних вимог, не обговорив їх і у своєму рішенні не навів будь-яких висновків і обґрунтувань з приводу зазначених позовних вимог, тому дана господарська справа повинна бути направлена в цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначеного також не врахував і суд апеляційної інстанції.

Згідно вимог ст.47 ГПК України судове рішення приймається судом за результатами обговорення усіх обставин справи, тобто розглядаючи справу по суті суд першої інстанції зобов'язаний був встановити обставини справи в повному обсязі та постановити обґрунтоване та законне рішення.

Повнота встановлення обставин справи полягає в тому, що господарський суд поставив на свій розгляд усі питання і дослідив усі передбачені нормою матеріального права юридичні факти чи доказові факти, наявність або відсутність яких впливає на вирішення справи.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням; касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Перевіривши, згідно приписів ст. 1115 ГПК України, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до переконливого висновку, що при розгляді справи по суті суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи за позовною вимогою про зобов'язання відповідача не чинити перешкод у здійсненні права користування зазначеною земельною ділянкою, в тому числі і яке право позивача порушено, або не порушено, чим порушив при постановленні рішення як норми матеріального так і норми процесуального права.

Згідно вимог статті 11112 ГПК України при новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати наведене в даній постанові, оскільки вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, прийняти міри щодо об'єктивного, всебічного та повного встановлення і з'ясування обставин справи за позовною вимогою про зобов'язання відповідача не чинити перешкод у здійсненні права користування зазначеною земельною ділянкою, в тому числі і яке право позивача порушено, або не порушено, надати їм правильну юридичну оцінку і, в залежності від встановленого та чинного законодавства, постановити обґрунтоване та законне рішення.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного навчального закладу "Західноукраїнський економіко-правничий університет" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2009 року та рішення господарського суду Чернівецької області від 02.07.2009р. у справі №2/85 скасувати та прийняти нове рішення в частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення Чернівецької міської ради №671 від 24.02.2005 року "Про припинення права користування земельною ділянкою для забудови площею 0,4838га, розташованою по пр. Незалежності, 104-а в місті Чернівцях".

Визнати недійсним рішення Чернівецької міської ради №671 від 24.02.2005 року "Про припинення права користування земельною ділянкою для забудови площею 0,4838га, розташованою по пр. Незалежності, 104-а в місті Чернівцях".

Господарську справу №2/85 в частині позовної вимоги про зобов'язання Чернівецькій міській раді не чинити перешкод Приватному навчальному закладу "Західноукраїнський економіко-правничий університет" у здійсненні права користування земельною ділянкою, розташованою по пр. Незалежності, 104-а в місті Чернівцях направити до господарського суду Чернівецької області для розгляду по суті.

Головуючий суддя:

С. Бакуліна

Судді:

О.Глос

В.Олійник

сайт адвоката Підлуського Василя Дмитровича

Закон Про судовий збір

Постанова